За танком-памятником дорога вновь "срастается" и мчится дальше, оставляя за собой квадраты городских перекрестков. Невелик городок, но весь он похож на зеленый оазис в степи. Вдоль улиц в старой части высажены фруктовый деревья, в основном вишни, абрикосы, яблони. Весной, в период цветения, как будто из-под белых ажурных покрывал выглядывают аккуратные дома под разноцветными крышами. В центральной части высажены декоративные деревья. Каждая улица имеет свое обрамление: Ленина и Олега Кошевого сопровождают тополя, Крупской и Дружбы - шаровидные акации и каштаны, на Артема в летний зной можно укрыться под сенью раскидистых кленов. Своеобразие городским магистралям, особый уют улицам придают зеленые бордюры из бирючины.

* * * * * 

Лутугине — місто, районний   центр, розташоване  на  правому березі річки Ольхової, на відстані 22 км на південний схід від Луганська  по  залізниці Родакове — Лиха і  шосейому шляху Луганськ—Красний Луч. Населення 13,9 тис. чоловік.

Околиці міста багаті на поклади кам'яного вугілля, вапняку, пісковику, глини. Багаті поклади приваблювали сюди іноземних і місцевих капіталістів. У 1896 році Бельгійське акціонерне товариство у районі теперішнього міста поблизу сіл Успенки і Коноплянівки почало будівництво першого в Росії спеціалізованного чавуноливарного  заводу по виробництву валків,  яке закінчилось у  1897.  Штат   інженерно-технічного   персоналу   акціонерне   товариство   укомплектувалог іноземними  спеціалістами:   бельгійцями,   німцями  і  французами.   Найбільш трудомісткі і важкі роботи виконували місцеві робітники, які зазнавали нещадної експлуатації.  Якщо денна заробітна плата робітника-іноземця становила   близько 10 крб., то заробіток місцевого робітника становив від 70 коп. до 1 крб. 20 коп. Але і цю жалюгідну платню робітників підприємці зменшували з допомогою штрафів-і обрахувань.

Більшість важких робіт виконувалася вручну. Тривалість робочого дня становила 12 годин і більше. Робітники страждали й від нелюдського поводження з ними з боку іноземних спеціалістів.

У 1906—1907 рр. робітники  селища  читали  газету  луганських  більшевіків «Донецкий колокол»,   на сторінках якої знаходили матеріал про економічне політичне становище робітничого класу, про класову боротьбу. Щоб не допусті до страйків,  адміністрація заводу  змушена була піти  на поступки:  збільшити 5—10  проц.   заробітну   плату,  скоротити   штрафи,   висунути   окремих   робітників на посаду помічників майстрів і т. д.

Дальше зростання населеного пункту залежало від будівництва на його території у 1914 році станції Шмидтівки на залізничній лінії Лиман — Лиха. З  цього часу заводське селище почали називати Шмидтівським.  Тут вже проживало  1200 чоловік.

Медичного обслуговування робітників і їх сімей майже не було. На все сели був один фельдшер, який працював при заводі і подавав допомогу в основному іноземним спеціалістам.

Не кращим було становище і з освітою. Лише в 1914 році у Шмидтівці за ініціативою вчительки В. Ф. Треніної було відкрито початкову школу на ЗО місць. Вона містилася в одному з житлових будинків, у тісній і мало зручній кімнаті. Віра Федорівна,  яка жила  в  селі  Успенці,  виявила  бажання  безплатно  навчати дітей робітників і дітей селян навколишніх сіл. Вона двічі на тиждень приходила у Шмидтівку і давала уроки. В інші дні школа не працювала.

Культурно-освітніх   закладів у  селищі  взагалі   не  було.

В роки першої світової війни завод став виробляти корпуси снарядів. У першій війни, кількість робітників збільшилася майже у два рази, тобто з 222 до 400 чол. вік. Умови праці і житла ще погіршали.

Лютнева революція 1917 року мала великий відгомін серед заводських робітників. У квітні 1917 року в селі Успенці створюється волосна Рада робітничих селянських депутатів на чолі з П. Ю. Стрижаченком. До складу депутатів Ради. входили і робітники заводу: колишній матрос з легендарного крейсера «Варя: слюсар механічного цеху В. П. Удовенко і формувальник-ливарник В. С. Чернявський

Захоплено зустріли робітники заводу і  станції Шмидтівка звістку про перемогу   Великої  Жовтневої соціалістичної революції.   Успенська  партійна органі"; дія, яка об’єднувала і комуністів Шмидтівки, вирішила у центрі волості провела-мітинг,   на  який   запросила й  робітників  заводу.   Заводські  робітники  вишикувалися у колону, прикрашену червоними прапорами і лозунгами і з піснями «Смело товарищи,  в ногу!» і «Варшав'янка» попрямували на центральну площу. 

Після того, як німці втекли з Шмидтівки, в кінці 1918 року владу захопила місцева контрреволюція. Успенська  підпільна  організація   за  вказівкою Луганського підпільного партійного комітету і  ревкому,   виконуючи  рішення -II  з'їзду КП(б) України,  готувала  сили для  розгрому  недобитих  петлюрівських  загонів. Створюються два загони.  Першим командував робітник Шмидтівського заводу В. С. Чернявський. Загін мав  роззброїти в  Успенці  білокозаків і захватити залізничну станцію Шмидтівку, де були військові ешелони і боєприпаси.

Невдовзі білогвардійська армія Денікіна почала наступ на Донбас.  У квітні—травні 1919 року запеклі бої розгорнулися на підступах до Луганська. Робітники та жителі селища взяли участь у спорудженні оборонної смуги, яка проходила від  Успенки через Гостру могилу і до ріки Сіверський Донець. Багато робітників заводу у квітні в складі Луганського комуністичного полку вели тяжкі, кровопролитні бої біля станції Шмидтівки.  Ця дільниця переходила кілька раз з рук у руки.

 Багато уваги приділяли комуністи вихованню молодих робітників. За їх ініціативою 24 січня 1925 року виникла на заводі комсомольська організація, в як. за станом на 1 березня 1926 року налічувалось 34 чоловіка. Секретарем бюро ком­сомольського осередку було обрано токаря О. Котлярова. Партосередок здійснюється. керівництво і заводським комітетом профспілки. При завкомі діяли комісії по охороні праці, культурно-масова,  побутова та  інші.

У 1925 році заводському селищу і станції Шмидтівці було присвоєно ім'я російського  вченого-геолога,   громадського діяча Л. І. Лутугіна.  22 роки: Л.  І. Лутугін вивчав геологічну структуру Донбасу і складав геологічну карту. Кілька років він безпосередньо працював на території теперішнього Лутугинсько району.

В роки довоєнних  п'ятирічок   здійснюється корінна реконструкція  заводу.   Він  став  основним  і  єдиним  в СРСР  постачальником валків для металургійної, гумової, паперової та борошномельної промисловості.

За роки передвоєнних п'ятирічок  змінився  вигляд селища. З'явилися цілі вулиці нових будинків.  Селище було повністю електрифіковано і радіофіковано, прокладено водопровід,  вулиці  вкрито  асфальтованими доріжками  і тротуарами. У 1938 році розпочато будівництво асфальтової дороги Луганськ—Красний Луч, яка проходила через селище. У цьому ж році силами молоді в центрі селища було закладено новий  сквер,  збудовано  спортивний майданчик. У передвоєнні роки багато було зроблено для поліпшення охорони трудящих. У 1932*році в селищі діяли два медпункти, амбулаторія.  Значного розвитку набула в селищі народна освіта. У 1930 році тут була урита нова семирічна школа на 200 учнів, а в 1939 році закінчено будівництво освітньої школи на 440 місць. Крім того, у 1938 році в селищі було відкрито реміс. училище, в якому навчалося 250 учнів. У школах і ремісничому училищі до днів Великої Вітчизняної війни працювало 32 вчителі і вихователі1. Усі діти шкільного віку навчалися.  Повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення.

Значно  поліпшилася   культурно-освітня   робота  серед  жителів   селища  червоного кутка і хати-читальні,  відкритих у 1921 році, у 1937 році було клуб із залом для глядачів на 225 місць. У клубі діяла стаціонарна кіноустановка. Молодь брала активну участь у численних гуртках художньої самодіяльності.

Таким було селище Лутугине напередодні війни, так жили його мешканці. Але-почалася Велика Вітчизняна війна. Багато робітників і службовців сели пішли до Червоної Армії. Завод переключився на виконання військових замовлень тих, що пішли на фронт, замінили жінки, старі, підлітки.

У кінці червня 1942 року завод евакуювався на Урал.

17 липня 1942 року німецько-фашистські війська окупували Лутугине.  Насаджуваний фашистськими загарбниками «новий порядок» був зустрінутий жителів селища з ненавистю і огидою. Почалася боротьба патріотів у підпіллі. За рішення Луганського обкому партії у тилу ворога з спеціальним   завданням   М. С. Буцька. Очолювана нею комсомольська організація діяла на території Успенки  і Лутугиного.  До  її  складу   входили   М. М.  Халявко,   Г. М.  Халяззл. В. С. Буцька, М.Т. Чернявська, О.Т. Сапунова та інші. Комсомольці повідомляли населення про успіхи Червоної Армії у боях під Сталінградом,  викривали брехаи німецьку пропаганду, закликали не виходити на роботу, вбивати німецьких послужників. Вони встановили і підтримували зв'язок з комсомольцями навколишніх сіл, які залишились на окупованій території. Явочною квартирою для підпільників стала квартира колишнього секретаря Успенського РК ЛКСМУ М. К. Заіграєвої, яка на початку війни втратила зір.

У переддень   25-х  роковин великого  Жовтня за дорученням і сомольської   групи   на заводській прохідній  встановлен Червоний прапор.

Информация предоставлена преподавательским составом Успенской гимназией №2